ЯК З’ЯВИЛАСЬ І ЧОГО ХОТІЛА ГУЦУЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА? (до 100-ї річниці проголошення Гуцульської республіки – унікальної сторінки українського державотворення)

👁 318    |    Опубліковано: 10.01.2019 о 13:28    |    Автор:    |   
Категорії: Для туриста, Історія міста, Культура, Новини Рахова   |   

 


 


Капітуляція Австро-Угорщини в Першій світовій війні, розпад її як єдиного державного організму створили сприятливі умови для активізації національно-визвольних змагань закарпатських українців. На народних маніфестаціях місцеві жителі рішуче вимагали возз’єднання із своїми одноплемінниками по той бік Карпат у єдиній незалежній національній державі. Особливої інтенсивності цей рух набув у 1918 році в гірському селі Ясіня (Рахівщина), де утворилась Гуцульська Народна Рада, яка незабаром проголосила республіку.

Хоча Гуцульська Республіка проіснувала недовго, та й кінець її був трагічним, однак, саме вона стала предтечею Карпатської України кінця 30-х років. Під час революційних боїв 1918 – 1919 років формувалася свідомість закарпатських українців, яка досягла своєї кульмінації напередодні Другої світової війни. На Гуцульщині, у найбільш революційному куточку нашого краю, найсвідоміша частина карпатських русинів недвозначно заявила, що хоче жити разом із усім українським народом у єдиній Українській Соборній державі. Ідея створення республіки виникла стихійно. Після повернення до Ясіня колишніх вояків австро-угорської армії почали створюватися загони міліції. Очолити їх довірили колишньому офіцеру Степанові Клочураку, який мав неабиякий авторитет серед своїх краян. Ясінянські патріоти після обговорення ситуації (а вона була незрозумілою), вирішили роззброїти місцеву угорську жандармерію, а на місце угорського старости призначити українця Дмитра Іванюка. Роззброєним угорцям дозволили вільно від’їхати з Ясіня. Вже на перших порах свого повстання ясінянці, очолювані Степаном Клочураком, виявилися дисциплінованими: було взято під охорону все майно, гроші, які зберігалися в сільській касі тощо.

8 листопада 1918 року, у день святого Дмитра, відбулися збори всього населення Ясіня. Відкрив збори і привітав присутніх Дмитро Іванюк, попросивши керувати ними Степана Клочурака. Виступ його був надзвичайно емоційним, патріотичним й діловим. Жодного голосу проти не було. Перед присутніми також виступили місцеві активісти Василь Климпуш, Дмитро Іванюк, Кирило Рищук. Іван Марусяк запропонував прийняти рішення про відокремлення від Угорщини і об’єднання з Галичиною.

Результатом зборів стало обрання місцевої ради із 42-х членів. За пропозицією Степан Клочурака щойно створена організація дістала назву «Українська Народна Рада в Ясіню». Після виборів Рада зібралася на перше засідання, під час якого були обрані люди на ряд важливих посад: Микола Сабатюк — секретар Ради, Дмитро Іванюк — староста, Юрій Кабалюк — заступник старости, Степан Клочурак (молодший), Микола Сабатюк, Юрій Падотяк, Степан Клочурак (старший), Іван Дактовецький, Василь Климпуш, Іван Марусяк, Юрій Кабалюк, Іван Тимчук, Кирило Рищук, Степан Бондарюк — члени Головної управи. Ці 12 осіб і були фактичними керівниками громадсько-політичного життя в Ясіню. На засіданні Ради було вирішено доручити Степанові Клочуракові передати урядові ЗУНР рішення ясінянських гуцулів про возз’єднання з Україною. Народна Рада створила ряд комісій, голови яких були зобов’язані звітуватися перед Головною управою. Ось їх склад: Іван Пасулько — шкільна комісія, Іван Тимчук — лісова, Степан Колочурак (батько) — лісових робіт, Василь Климпуш — торгівельна, Юрій Кабалюк — харчова, Дмитро Іванюк — адміністративна, голова ради, військова. Збройні сили складали міліція та прикордонники, що мали відзнаки української армії. Навчання у школах та діловодство велося українською мовою.

З виступу Степана Клочурака: «…Я впевнений, що між членами ради не буде опору, у всіх нас є одна мета, одна ціль — з’єднатися зі своїми кровними братами українцями, з’єднатися з Україною. Але щоб ніхто не сумнівався у цьому, я ставлю це питання на голосування: «Хто за з’єднання з Україною, хай піднесе руку!». Між Народною Радою Ясіня і урядом ЗУНР встановилися тісні стосунки, які ні на мить не припинялися. Необхідно відзначити, що один із членів делегації — Євген Пуза, був старшиною армії ЗУНР. Він попросив у секретаря Народної оборони Західної України полковника Дмитра Вітовського військової допомоги. Той заявив, що ЗУНР готова допомогти, але тільки тоді, коли гуцули сформують власні військові частини. Євген Пуза запропонував створити Гуцульську народну оборону. Однак, для того, щоб це здійснити, належало ліквідувати угорську військову частину в Ясіня.

За порадою Дмитра Вітовського, делегати із Ясіня зустрілися з окружним комендантом Коломиї, від якого довідалися, що планується військова експедиція на Закарпаття. Військові відділи Української галицької армії повинні були вирушити зі Станіславова на Стрий, а далі — на Мукачево. Домовилися, що друга група буде організована в Коломиї і саме її направлять через Ворохту на Ясіня. Тим часом румунські військові частини вже рухалися у напрямку Мараморош-Сигета. І їх належало випередити. Саме з цим і пов’язане прискорення походу галицьких січовиків. 6 січня 1919 року в окружній команді в Коломиї, за цілковитої таємниці, було організовано відділ (до групи увійшли поручик Петро Зволинський, чотарі Євген Лоповецький, Юрій Циганко, Степан Забачинський). Відправлення групи призначили на 7 січня — перший день Різдва Христового. В завдання групи входило: зайнявши Ясіня, сформувати відділ добровольців-гуцулів і рушити на Мараморош-Сигет, захопити його, об’єднатися зі Станіславівською групою військ, яка мала вийти на Мукачево. Всі червоні угорські загони на лінії Ясіня-Сигет потрібно ліквідувати. За домовленістю з ясінянською делегацією і військовими з Коломиї, повстання було призначено в ніч із 7 на 8 січня. 7 січня — в перший день Різдва — ясінянці, як годиться, колядували. Переходячи від однієї хати до іншої, група колядників остаточно узгоджувала організаційні моменти. Приблизно в той же час група, що приїхала з Коломиї, роззброїла прикордонників у Лазенщині — за 7 км від Ясіня. Залишивши там невелику залогу, решта групи вирушила до Ясіня. Об’єднавшись, обидві групи напали і обеззброїли угорських солдатів, що охороняли залізничну станцію та інші об’єкти. Повстанці захопили казарму і заарештували солдатів, що були в ній.

Відразу після захоплення повстанцями Ясіня — 8 січня 1919 року було оголошено про збройний наступ проти угорців із метою звільнення території Потисся аж до Сигету. Народна рада в Ясіня проголосила самостійну і незалежну Гуцульську Республіку і стала її законодавчим та виконавчим органом. Степан Клочурак був обраний на посаду прем’єра, військового команданта і голови ради. Фактично він почав виконувати функції президента республіки. Організацію добровільних частин узяв на себе Іван Климпуш. Того ж дня прибуває поручик Петро Зволинський, якого зустрічають із військовими почестями. Далі події розгорталися так: 9-го січня з Косова прибуває сотня галицьких стрільців з двома кулеметами під командуванням поручика Миколи Саєвича та чота (група) з Коломиї під проводом хорунжого Білецького. Війська виступили 14 січня. Після короткочасних сутичок захопили ряд населених пунктів, у тому числі й Рахів. Того ж дня до вже визволеного Рахова прибув із Коломиї ешелон із двома польовими гарматами під командуванням поручика Ярослава Гафтуняка. В Рахові залишено невелику військову залогу під командуванням підхорунжого А.Перги, а основні війська рушили далі. 15 січня було захоплено Требушани (нині Ділове) і Великий Бичків. Українське військо наблизилося до Мараморош-Сигета.

Відзначимо, що населення цього регіону привітно зустріло повстанське військо. Зокрема, біля села Вільховатого передовий відділ зустрів групу місцевих жителів на чолі з священиком, які рухалися їм назустріч. Значна частина місцевих приєдналася до повстанців, за що священик їх благословив. Після звільнення Великого Бичкова там відразу почали формуватися добровільні гуцульські частини, які мали вирушити у напрямку на Хуст.

Однак, до цього справа не дійшла: завадили трагічні події 17 січня. Місто Мараморош-Сигет було, практично, здано українським військам без бою. На залізничному вокзалі гурт студентів-українців зустрів повстанські війська піснею «Ми, гайдамаки». Під звуки військової сурми піднісся на вокзалі український прапор, гарне жовто-блакитне полотно, що його подарувала група коломийської інтелігенції. Провід війська перебирає поручик Денис Маєр-Михальський. Він намагається піти на дипломатичне зближення з румунами. Для цього вступили в телефонні переговори. Поручик Гран, ад’ютант командуючого румунської бригади, повідомив, що 17 січня румуни вишлють парламентаріїв для порозуміння в справі Сигета і взагалі відносно взаємин між румунськими і українськими військами. Саме тому українським воякам було дано наказ не стріляти при наближенні парламентаріїв.

Проте, в ніч на 17 січня, двотисячне румунське військо напало на наполовину менше українське, яке, до того ж, не було готовим до бою. Ці події призвели до значних людських втрат і моральної поразки, відступу в гірські райони. Поряд з цим, 21 січня 1919 року делегація Гуцульської Республіки взяла участь у Хустському конгресі, висловивши цим самим волю гуцулів до єдності з Україною. Незважаючи на короткочасність свого існування, у діяльності Гуцульської Республіки простежуються окремі елементи державотворення. З ініціативи Степана Клочурака та його соратників у Ясіня і околицях організовується адміністрація, яка бере на себе контроль і керівництво 20 тисячами населення.

Гуцульська Республіка стала маленькою самостійною одиницею зі своєрідним парламентом — Гуцульською Народною Радою. Всі справи республіки обговорювали на засіданнях Ради, які були відкритими. Структура гуцульської влади виглядала так: Владу Гуцульської Республіки було поділено на чотири секції: — секція військових і зовнішніх зв’язків (голова – Степан Клочурак заступники — Василь Климпуш і Дмитро Німчук) ; — секція внутрішня (М.Іванюк, комендант міліції М.Могарнюк) ; — секція господарська (Тимчук, підсекція лісова — Степан Клочурак-батько) ; — секція харчова (Юрій Кабалюк). Військовим комендантом і головою Гуцульської Народної Ради був Степан Клочурак.

Військо мало відзнаки української армії. У ньому існувала досить сувора дисципліна, а тому грабунки не зафіксовані. Василь Гренджа-Донський писав, що за дрібні конфлікти, сварки, пиятику тощо судили винуватців на кількагодинну чи кількаденну примусову суспільно-корисну працю. Внутрішня секція піклувалася також про культурно-освітні проблеми гуцулів. У школах навчання велося українською мовою, було організовано хор, який виступав на вечорах. Найважливішим завданням господарської, лісової та харчової секцій було накормити близько 20 тисяч населення. Лісова секція видавала дозвіл на рубку лісів.

Гуцульська Республіка проіснувала до 11 червня 1919 року, тобто до тих пір, коли румунські війська увійшли до Ясіня. Багатьох членів Ради заарештували. Така доля спіткала і Степана Клочурака. Та, незважаючи на окупацію румунами Гуцульщини, місцеве населення продовжувало боротьбу в партизанських загонах. Чимало гуцулів вступили до Української галицької армії та в її рядах брали участь у національно-визвольних змаганнях українського народу.

У 1939 році гуцули прийняли рішення щороку увіковічнювати і урочисто відзначати день проголошення Гуцульської Республіки, без існування якої не могло бути і Карпатської України. Загальновідомим є і той факт, що уряд Августина Волошина, за заслуги гуцулів у боротьбі за незалежність краю, дозволив скликати Сойм у Рахові і тільки в силу об’єктивних обставин цього не сталося. Немає сумніву, що Гуцульська Республіка залишила помітний слід в історії визвольної боротьби закарпатських українців.

Микола ВЕГЕШ,
Маріан ТОКАР (Ужгород)

 

Share

Яндекс.Метрика