У верхів’ях ріки Тиса розташований один із найбільш високогірних районів України –Рахівський. Немов на варті спокою зелених лісів, полонин та долин стоять карпатські вершини – грізний Петрос, ніжна Близниця, cуворий Піп Іван, величава Говерла.

Рахів називають столицею закарпатських гуцулів, або гуцульським Парижем.

Роки незалежності викликали хвилю інтересу до традицій, звичаїв, обрядів, якими здавна славетний цей край. Знову в пошані самобутній гуцульський одяг, на весілях та гуляннях звучать барвисті коломийки, відновлюються і збагачуються новими рисами народні ремесла.

Поповнюються історико-культурними цінностями фонди музеїв. Все це веселими струмочками живить фестивалі, народно-обрядові дійства, яких у Рахівському районі нараховується багато, а проводяться вони у різні пори року.

Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року.

Є декілька легенд і версій про походження назви міста. Вони пов’язані з рухом опришків, які нібито в цій місцевості рахували відібране у багатіїв добро та ділили його між бідняками. Інша версія: купці на шляху з Трансильванії та Угорщини до Галичини спинялися тут і рахували свої прибутки. Можливо, назва походить від власного імені Рах, який мав тут садибу.

Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини – Мельничуки, Ворохти й інші.
Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди.

Зазнав Рахів і татаро-монгольського поневолення. У 1241 роцішістдесятитисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. За період свого панування татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села. Після відступу завойовників на Закарпаття повертаються угорські феодали. На початку XIV ст. зароджується опришківський рух. Рахівчани брали активну участь в загонах народних месників І.Пинті, Ф.Бойка, І.Пискливого, О.Довбуша, В.Баюрака, що грозою проносилися Карпатами.

Сьогодні місто Рахів – адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області, знаходиться на висоті 430 метрів над рівнем моря в самому центрі мальовничих гір – Карпат. Має автомобільне, та залізничне сполучення з найбільшими містами західної України ( Львів, Івано-Франківськ, Ужгород ).

Неподалік від Рахова, на автодорозі до м.Ужгород установлений геодезичний знак що символізує “Географічний центр Европи”. На латинській мові тут викарбувані слова – “Locus Perennis Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria et Hungaria confectacum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. MD CCC LXXXVII ”.

У чотирьох загальноосвітніх школах Рахова навчаються кілька тисяч дітей, працюють чотири позашкільні заклади. Діє філіал вузу – Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Гордістю міста і району єКарпатський біосферний заповідник.

Духовні потреби населення задовольняютхрами та молитовні доми різних конфесій.

Багато жителів райцентру не полишають селянського господарювання. Сьогодні у їхніх обійстях утримуються велика рогата худоба, вівці, коні, кози, бджолині сім’ї.

Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди. У XIII ст. Угорщина повністю оволоділа гірськими районамиЗакарпаття. Поступово сюди стали прибувати та селитися тут угорські феодали. Зазнав Рахів і татаро-монгольського поневолення. У 1241 році шістдесятитисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. За період свого панування татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села. Після відступу завойовників у Закарпаття повертаються угорські феодали. Після поразки у битві під Могачем у 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття потрапила у васальну залежність від Туреччини, а решта території опинилась під владоюГабсбургів. На початку XIV ст. зароджується опришківський рух. Рахівчани брали активну участь в загонах народних месників І.Пинті, Ф.Бойка, І.Пискливого, О.Довбуша, В.Баюрака, що грозою проносилися Карпатами.

За часів входження закарпатських земель до складу Австро-Угорщини сюди було переселено багато німецьких колоністів, за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізної дороги до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи. У 1896 р. Рахів став повітовим містечком — центром Тисодолинянського повіту (округу) Марамороського комітату. З початку XX ст. відома печатка поселення — з зображенням голови оленя, оберненої в лівий геральдичний бік. Символіка цієї печатки базувалася на давнішій емблемі містечка, відомій ще з громадських печаток кінця XVIII століття, — зображенням оленя на повен зріст, оберненого праворуч. У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз’єднання краю з українським народом. 8 листопада 1918 року в с. Ясіня було утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до травня 1919 року. 14 січня її війська, з боєм, визволили Рахів від угорської адміністрації та військ. Їм допомогло те, що у місті спалахнуло повстання українців, організоване П. Попенком. Саме він став старостою міста, однак 19 січня був убитий проугорським терористом. Старостою рахівчани обрали С. Дреботу. Та, незабаром гуцульські війська залишили центр міста, укріпившись в передмісті — Устєріках. Місто та сусідні Трибушани та Берлибаш (Ділове та Костилівка) стали буферною зоною між Гуцульською республікою та румунськими військами, які окупували В. Бичків, Луг та ін. населені пункти. Окупований був Рахів румунськими військами у травні 1919 р. Незабаром припинила існування і Гуцульська республіка. У червні 1920 р. Рахів увійшов у склад Чехословацької республіки. Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу ЧСР, населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. У одній із своїх статей С. Клочурак назвав Рахів Гуцульським Парижем. Фашистська окупація часів другої світової війни завершилася зайняттям міста, як і всього Закарпаття, частинамиЧервоної Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році Рахів, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.