Вчора, 5 березня, в приміщенні залу засідань Рахівської міської ради відбулася презентація книги-спогадів  знакової для Рахівщини постаті підполковника Армії  УНР  Антіна Кущинського «Закарпаття в боротьбі».

Книгу, яка  мала лише одне видання 1981 року в Буенос-Айресі накладом 750 примірників і залишалась одним з найрідкісніших видань про боротьбу закарпатців за незалежність України, було перевидано товариством «Українська видавнича справа» до 80-ї річниці визвольних змагань Карпатської України.

Модератором зустрічі виступив Станіслав Федорчук, український політолог, публіцист, книжковий оглядач, який розповів захоплюючу історію життя Кущинського, особливо зупинившись на його закарпатському періоді та внесок в просвітницьку діяльність на Рахівщині під час вчителювання в Квасах. Також перед зібранням виступила Євгена Тищук, яка представляла товариство «Українська видавнича справа».

Ознайомитись з цією унікальною публікацією прийшли вчителі історії зі шкіл міста, любителі-краєзнавці, представники районної бібліотеки та просто небайдужі патріотично налаштовані мешканці міста.

Біографічна довідка:

Антін Кущинський народився 14 січня 2012 р. у м. Лохвиця (Полтавська область), нащадок давнього козацько-священичого роду, після переїзду родини Кущинських до м. Кремечука, закінчив Кременчуцьку реальну школу, а згодом і Київську військову школу імені князя Костянтина.

Під час Першої світової війни начальник команди розвідки, а після третього поранення – начальником учбової команди 240-го Ваврського полку, пізнішне став у чині штас-капітана старшим ад’ютантом оперативної частини штабу 60-ї пішої дивізії, на базі українізованих частин якої було створено пізніше Український полк імені гетьмана Пилипа Орлика.

Після повернення на Полтавщину у грудні 1917 р. Антін Кущинський записався до Кременчуцької “летючої сотні” Вільного козацтва, а згодом став командиром сотні 47-го Кременчуцького полку.

Після 1921 р. проживав у Закарпатській Україні. Навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина), захистив дисертацію на тему: “Лісові кооперативи в Карпатах”. Працював учителем у школах сіл Кевелів (нині у складі с. Кваси) та Кваси (нині село Рахівського району Закарпатської обл.), де брав активну участь у діяльності товариства “Просвіта”.

У березні 1939 р. як командир Гуцульського коша Карпатської Січі брав участь у боях з угорськими військами, захищаючи Карпатську Україну. У м. Рахові потрапив у полон, перебував у концентраційному таборі Варіо-Лопош в Угорщині. Завдяки клопотанню П.Скоропадського перед угорською владою за його долю був звільнений і переправлений до м. Відня, звідки переїжджає до м. Праги (Чехія).

У 1940-1945 рр. працював адміністатором гетьманських видань на еміграції, був членом Вищого проводу Гетьманського Руху, очолював військову референтуру Гетьмана П.Скоропадського на еміґрації.

У 1945 р. разом із дружиною виїхав до Німеччини. По завершенні війни перебував в таборі ДП в м. Міттенвальді (ФРН).

У 1948 р. на заклик полковника В.Дітеля та проф. Якова Моралевича, які за дорученням генерала В.Трутенка завітали в табір з метою відновлення діяльності УВК, знову вступив у ряди Українського Вільного Козацтва. Було створено станицю УВК. Станичним отаманом став генерал Палій-Неїло, його заступником – Антін Кущинський, а станичним писарем інж. Ів.Пояшник.

Пізніше Кущинський емігрував до Франції. Наприкінці 1940-х рр. емігрував до Парагваю. Був організатором Спілки української молоді в Парагваї, Уругваї та Аргентині.

У 1958 р. переїхав до м. Чікаго (США), продовжив там свою діяльність як вихователь Спілки української молоді. Брав активну участь у церковному житті як член братства при соборі св. Володимира, з 1965 р. голова братства. Був одним з ініціаторів та активних діячів відродження Українського Вільного Козацтва (УВК) в США, генеральним писарем УВК, з 1969 р. член редакційної колегії та редактор журналу “Українське козацтво”. У 1971-1973 рр. Військовий отаман УВК. У 1974-1976 рр. Кошовий отаман УВК та голова Генеральної булави УВК (м. Чикаго, США).